📣📣📣 Рубрика #Ювіляри
#Слайд_презентація
#Євген_Маланюк_цікаві_факти
#До_125_річчя_від_дня_народження
#український_письменник_культуролог_енциклопедист_публіцист_літературний_критик
#Шепетівська_міська_бібліотека_1
📖 Батько Є. Маланюка, Филимон Васильович, працював учителем, а згодом повіреним у містечковому суді, захоплювався просвітницькою діяльністю, був режисером аматорських театральних вистав, співав у церковному хорі, друкувався в часописах, виступав ініціатором відкриття гімназії. Євгенова мати Гликерія Яківна була донькою військовика Стоянова, чорногорця з роду осадчих на землях Нової Сербії, заснованої ще за часів Катерини ІІ.
📖 Навчався Є. Маланюк в Новоархангельській початковій школі. Як і його молодші брати, Онисим та Сергій, він відзначався блискучими знаннями. Лише найстарший із синів — Євген — продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. Навчання в підготовчому класі хлопець завершив із відмінними результатами і згодом був звільнений від оплати, що полегшило долю малозабезпеченої сім'ї. Здібний учень стає стипендіатом Єлисаветградського земства. Восьмирічне перебування у стінах закладу (1906—1914), з яким у різні часи пов'язали свої долі Євген Чикаленко, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Юрій Яновський, Гнат Юра та інші відомі діячі, значно розширило світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчі здібності, любов до літератури, живопису, театру. У 13 років хлопчина починає віршувати.
📖1914 року Перша світова війна стає на перешкоді навчанню. В 1915 році юнак стає курсантом Першого Київського військового училища, яке закінчує в січні 1916 р. Протягом кількох місяців служить у чині прапорщика в 39-му піхотному запасному батальйоні на території Володимирської губернії, а з серпня 1916 р. у званні молодшого офіцера перебуває в 4-й роті 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-західному фронті, потім потрапляє до 2-ї кулеметної роти, був ад'ютантом начальника штабу 1-ї Туркестанської дивізії полковника Є. Мєшковського. Останнє звання у російській армії — поручник.
📖 1917 рік приніс Євгенові Маланюкові чимало гострих вражень, потрясінь і втрат: жорстокі будні на фронтах Першої світової, Лютнева революція і несподівана відпустка додому у зв'язку зі смертю батька (мати померла ще у 1913 році), демобілізація з російської армії й участь у творенні УНР, служба в чині старшини в Генеральному Штабі України. Пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською Армією УНР, який помер від тифу на руках у свого ад'ютанта. Молодий офіцер болісно сприймав поступовий занепад УНР.
📖 З лютого 1918 р. — у розпорядженні уповноваженого Центральної Ради у Луцьку, з квітня 1918 р. — діловод оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, з травня 1918 р. — т. в. о. оберстаршини оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Української Держави, з кінця 1918 р. — старшина для доручень помічника начальника Генерального штабу УНР, з січня 1919 р. — ад'ютант помічника начальника штабу Дієвої армії УНР, з квітня 1919 р. — ад'ютант начальника штабу Дієвої армії УНР, восени 1919 р. — ад'ютант командувача Дієвою армією УНР.
📖 З кінця грудня 1919 р. перебував у польському полоні у м. Рівне та таборі Ланцут.
У червні-липні 1920 р. — приділений до штабу 4-ї запасної бригади Армії УНР, у серпні—вересні 1920 р. знаходився на лікуванні у шпиталі, з жовтня 1920 р. — старшина для доручень організаційного відділу штабу Армії УНР.
Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні 1920 р. поет-патріот разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Щипьорні, а згодом у Каліші (Польща). Тут Є. Маланюк багато пише, зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським, Максимом Гривою (Загривним) видає гектографічним способом журнал «Веселка» (1922—1923), в якому й сам починає друкуватися. Інтерновані вояки заснували аматорський театр, чоловічий хор, навіть балетні курси; влаштовували різні культурно-освітні акції. Але й таке насичене мистецьке й громадське життя не применшувало туги цих людей за Україною. Євген Маланюк прагнув розібратися, що привело до поразки УНР, до цього поневіряння співвітчизників у чужих краях. Ці розмірковування просилися на папір у вигляді щемливих, гірких і часто жорстких поетичних рядків.
📖 Восени 1923 року поет виїхав до Чехословаччини, де вступив на гідротехнічне відділення інженерного факультету Української господарської академії в Подєбрадах, працював інженером-гідротехніком.
Деякий час письменник входив до складу Ліги українських націоналістів (ЛУН), співпрацював у журналі цієї організації «Державна нація». Є. Маланюкові пощастило навчатися у відомих професорів-співвітчизників Івана Шовгенева, Євгена Чикаленка, Сергія Шелухіна. Він брав участь у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що влаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з Леонідом Мосендзом, Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Олексою Стефановичем, Оксаною Лятуринською, Михайлом Мухіним. Знайомство з поетесою Наталею Лівицькою-Холодною переросло в кохання, яке дуже змучило Євгена, ледь не довівши до самогубства.
📖 1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос», яка стала неабиякою подією і в житті автора, і в тогочасному літературно-мистецькому процесі, викликавши неоднозначну реакцію: від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення. Цією книгою, як і наступною — «Гербарій» (Гамбург, 1926), Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця, яким він не зрадить до самої смерті. Саме це: войовничий дух; звернення до державницької і визвольної атрибутики у вигляді «заліза наших когорт» «свяченого ножа»; розміркування над долею сучасного мистецтва, покликаного слугувати високим ідеалам, — приваблювали молодше покоління представників діаспори. Натомість старша генерація, схильна до поміркованості та нескінченних оплакувань недолі України, була просто шокована різким тоном письменника, його зневажливими оцінками і звинуваченнями на адресу земляків-малоросів, що ніяк не доростуть до рівня нації.
У тому ж 1925 році в Подєбрадах Є. Маланюк познайомився зі студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини і невдовзі одружився з нею (заручини відбулися 5 липня, а вінчання 12 серпня в церкві святого Миколая у Празі). Проте 1929 року подружжя взяло розлучення. Євген, завершивши академію, подався на заробітки до Варшави. А Зоя залишилася навчатись у Празі.
📖 З 1929 р. — у Польщі.
У 1930-х роках письменник плідно співпрацював із львівським журналом «Літературно-науковий вісник» (із 1932 — «Вісник»), редактором якого був відомий політик, критик, літературознавець Дмитро Донцов. Зв'язки з зазначеним виданням не припинялися упродовж усього періоду перебування Є. Маланюка у Варшаві. У польській столиці організовується літературний гурт «Танк», до якого входять Ю. Липа, О. Теліга, П. Зайцев, Н. Лівицька-Холодна, А, Коломиєць, Ю. Косач та ін. Безперечним лідером групи був Є. Маланюк. Але коли гурт трансформувався в інше утворення — «Ми» — і став видавати однойменний журнал, що породило гостру полеміку з Д. Донцовим, склалася вкрай напружена ситуація. Є. Маланюк розірвав зв'язки з групою «Ми» і поновив співпрацю з «Вісником».
📖 На варшавський період припадає вихід у світ наступних книг поета: «Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939), «Вибрані поезії» (Львів; Краків, 1943). Значно пожвавлюється публіцистична і наукова діяльність Є. Маланюка, з'являються десятки статей, нарисів, есе, в яких він осмислює набутки вітчизняної і світової культури (Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, Я. Щоголев, Г. Чупринка, І. Бунін, М. Бажан, С. Гординський, В. Ґренджа-Донський, Зореслав та ін.). Публікуються переклади з інших літератур (Шарль Бодлер, Йозеф Сватоплук Махар, Микола Гумільов).
📖 У Варшаві поет познайомився з польськими митцями, такими як Ю. Тувім, Я. Івашкевич, Я. Лехонь — представниками відомої групи Скамандритів, а також з Л. Подгорським-Околувом, С. Стемповським та Ю. Лободовським. Є. Маланюк намагався побудувати діалог між польськими та українськими митцями, незважаючи на несприятливі політичні умови. Польські поети високо цінували творчість Є. Маланюка, перекладали його твори.
У Варшаві доля звела Євгена Маланюка зі співробітницею чеського посольства Богумілою Савицькою, що з часом стала його другою дружиною. У 1933 році в подружжя народився син Богдан. Друга світова війна порушила сімейну ідилію. Богуміла все частіше виїздить із сином до рідних у Прагу, а Євген підзаробляє, де може: вчителем у Варшавській православній семінарії, перекладачем текстів до кінохронік, часто живе надголодь
📖 Маланюк брав участь в обороні столиці Польщі від німецьких військ у 1939 році.
З 1944 р. — у Німеччині. Після вступу на територію Польщі радянських військ письменник був змушений податися вже на другу еміграцію, рятуючись від пильного ока енкаведистів, які на той час уже замордували його найкращого друга Юрія Липу. Отже, знову табори для переміщених осіб, бараки, випадкові заробітки. Така перспектива не влаштовувала Богумілу, тож подружжя оформило розлучення, Євген сам подався назустріч новим випробуванням. Хоча версію про розлучення підтверджують не всі біографи. Євгену довелося працювати ліфтером, викладачем математики в німецькому місті Регенсбурзі, у таборі для біженців, що перебував в американській зоні окупації.
📖 У цей період Євген Маланюк усамітнюється, відсторонюється від активної літературної діяльності. Належачи до МУРу (Мистецького українського руху), нечасто бере участь у його зібраннях, культурних акціях. Упродовж 1946—1947 рр. Є. Маланюк то відходить, то знову долучається до організації й урешті в одному з листів 1947 року до голови МУРу У. Самчука повідомляє про свій вихід.
5 березня 1947 року студія драми Йосипа Гірняка провела в Регенсбурзі свято на честь 50-річчя Євгена Маланюка. Ювіляра вітали У. Самчук, І. Костецький, Ю. Лавріненко, Г. Костюк, члени драматичної студії Й. Гірняка.
📖 У червні 1949 року поет переїжджає до США, поселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім — в проєктному бюро, де й трудився до виходу на пенсію в 1962 р. У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово». За океаном з'являються друком його збірки «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень»; окремим виданням виходить поема «П'ята симфонія» (1954), що уславлює діяльність борців за українську державність — Василя Тютюнника, Марка Безручка та інших. Євген Маланюк продовжує працювати і в галузі публіцистики, літературознавства. Публікуються його монографії, статті, нариси. Це, зокрема, видання, що з часом отримали широкий резонанс: «Нариси з історії нашої культури» (1954), «Малоросійство» (1959), «Ілюстрісімус Домінус Мазепа — тло і постать» (1960), «Книга спостережень» у двох томах (1962; 1966).
📖 У 1962 році письменник ризикнув відвідати соціалістичну Польщу. Це було його останнє побачення з Варшавою, з багатьма спогадами про минуле. Зустрівся Є. Маланюк і з колишньою дружиною Богумілою, яка була щаслива його бачити. Ці дні, проведені недалеко від України, близької і водночас недоступної, не були «отруєні» навіть діями таємної поліції. Однак, це лише одна з версій. За іншою версією, поет не мав можливості побачитися з дружиною, через небезпеку бути схопленим радянською розвідкою. Невідомі йому люди з польської таємної поліції допомогли Євгенові врятуватися.
📖 Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Сауф-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Вже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з'явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.
📖Творча спадщина:
Творча спадщина поета, визнаного за українського класика, ідейно та тематично досить розмаїта. Збірки поезій та есе були видані у багатьох містах Європи й Америки:
«Стилет чи стилос» (Подєбради, Чехословаччина, 1925)
«Гербарій» (Гамбург, 1926)
«Земля й залізо» (Париж, 1930)
«Земна мадонна» (Львів, 1934)
«Перстень Полікрата» (Львів, 1939)
«Вибрані поезії» (Львів, Краків, 1943)
«Влада» (Філадельфія, 1951)
«П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953)
«Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954)
«Остання весна» (Нью-Йорк, 1959)
«Серпень» (Нью-Йорк, 1964)
«Перстень і посох» (Мюнхен, 1972)
«Поезії з нотатників» (Кіровоград, 2003)
📖Твори
Ісход
Біографія
Батьківщині
Безкровна Муза
Варязька балада
Воякам
Високий ранок
Куліш
Лист
Ода до прийдешнього
Одна пісня
Під чужим небом
Пам'яті Т. Осьмачки
Поле бою
Сучасники
Уривок з поеми Шевченка
📖Літературна премія ім. Євгена Маланюка
Премія є творчою відзнакою, якою нагороджуються літератори Кіровоградської області за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премія встановлюється у трьох номінаціях:
художня література (поезія, проза, драматургія);
літературознавство та публіцистика;
переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову).
Вручення відбувається щорічно до 2 лютого — дня народження Євгена Маланюка.
https://www.facebook.com/groups/203513443390593/permalink/1209806912761236/
