понеділок, 21 лютого 2022 р.

📢📢📢 Рубрика #Цей день в історії #Міжнародний день рідної мови

 Починаючи з 2000 року,  21лютого із року в  рік відзначається як Міжнародний день рідної мови. Кожна нація шанує свою рідну мову . Одна з найрозвиненіших у світі є українська мова. Вона має величезний лексичний фонд та унікальну милозвучність. Калиновою, солов’їною назвали прекрасну українську мову поети. Це неповторна мова Шевченка і Франка, Лесі Українки і Коцюбинського, Тичини і Сосюри, Рильського і Малишка, сучасних представників красного письменства. Українську мову шанують у світі, а твори українських письменників перекладено в багатьох країнах. Володимир Сосюра писав, що українська мова –

Це - матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини…

О мова вкраїнська!.. Хто любить її,

Той любить мою Україну.



суботу, 19 лютого 2022 р.

📢📢📢 Рубрика #Цей день в історії # 20 лютого День Героїв Небесної Сотні

📢📢📢 #Цей день в історії

 20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”.

Цього дня ми вшановуємо пам'ять тих, хто без вагань пішов відстоювати свою свободу, гідність і права та свободи усіх громадян. 


Сьогодні, в умовах війни на сході України, маємо частіше згадувати доленосні події, які стали символом боротьби за свободу та гідність. Майдан перестав бути назвою місцевості. Він став символ Свободи. Саме тому Революцію Гідності, як і протестний рух 2004 року, і Революцію на граніті, можна вважати продовженням Української революції, визвольних змагань часів Другої світових війн.

Революція Гідності стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір.



пʼятницю, 18 лютого 2022 р.

📣📣📣 РУБРИКА "Цей день в історії" Шепетівська міська бібліотека №1 Шепетівська міська бібліотека для дітей Шепетівська дитяча художня школа #Священна_память_тих_днів #Небесна_Сотня

 📣📣📣 РУБРИКА "Цей день в історії"

Шепетівська міська бібліотека №1 

Шепетівська міська бібліотека для дітей 

Шепетівська дитяча художня школа 

#Священна_память_тих_днів

#Небесна_Сотня

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:

Спереду — сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

20 лютого ми відзначаємо героїчну і надзвичайно болісну для всіх дату – День Героїв Небесної Сотні. Саме цей день у 2014 році став найдраматичнішим і переломним етапом Революції гідності, днем масових розстрілів мирних демонстрантів у Києві. Своє життя віддали найкращі представники нації, більшість з них – молодь, ті, хто лише починав жити.

Працівники культури не залишились осторонь цієї події та вшанували пам'ять загиблих  у міському будинку культури представивши  виставку - реквієм.

Вічна пам’ять і слава Героям! Вони не вмирають, а навічно залишаються нашою славою та небесними захисниками України!


Запрошуємо всіх на перегляд виставки!



середу, 16 лютого 2022 р.

📣📣📣 РУБРИКА "Цей день в Україні" #День_єднання

 📣📣📣 РУБРИКА "Цей день в Україні"

#День_єднання

Шепетівська міська бібліотека №1 

16 лютого  Україна святкує День єднання. Свято зовсім молоде і було впроваджене указом президента України №53/2022 від 14 лютого 2022 року.

День єднання несе собою важливу мету: показати, що українці нація, яка любить свою Батьківщину та рідні землі.

Працівники Шепетівської міської бібліотеки №1 долучилися до акції єднання та висловили свою підтримку і любов до рідної неньки України.



📣📣📣 Рубрика #Цей_день_в_історії #Поличка_героїчної_памяті #Війна_відгріміла_та_память_жива #До_дня_вшанування_учасників_бойових_дій_на_території_інших_держав #Афганістан_1979_1989

 📣📣📣 Рубрика #Цей_день_в_історії


#Поличка_героїчної_памяті

#Війна_відгріміла_та_память_жива

#До_дня_вшанування_учасників_бойових_дій_на_території_інших_держав

#Афганістан_1979_1989


                Афганістан - ти край війни і крові, 


                 тих молодих завзятих юнаків, 


                 в котрих у грудях полум'я любові, 


                 горить допоки дух їх не дотлів.


  Афганістан - проклятий ти батьками, 


 всіх тих синів, котрих ти вербував. 


Бо їх серця скривавлені ножами, 


у кожну мить, як воїн помирав.


                  Афганістан - твоя війна це сльози, 


                  братів, сестер і ледь живих батьків, 


                   жахлива спека і страшні морози, 


                    навіки в пам'яті відважних юнаків.


                    Пройшли роки, війну ж ту не забути, 


                     бо кожен воїн, що вернувсь живим 


                     згадає тих кого не повернути 


                бо й вірний друг там згинув молодим.


📄Афганська війна – сама трагічна сторінка історії нашого народу, яка тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Її ніхто не оголошував, але вона забрала життя  українців і залишила по собі невиліковні рани у 150 тисячах українських родин.

📖 15 лютого 2022 року минає  33 - річниця  з дня виведення радянських військ з Афганістану. Війна, розв’язана керівництвом Радянського Союзу заради контролю над частиною Центральної Азії, тривала понад 9 років. У ній брали участь більш ніж 160 тисяч українських військовослужбовців, понад три тисячі українських солдат і офіцерів загинули. Донині десятки вважаються зниклими безвісти. Зі всіх сучасних збройних конфліктів афганська війна була найкривавішою, її тінь торкнулась майже кожної української родини. Вона стала важким випробуванням і трагедією для сотень тисяч людей — тих, хто безпосередньо знаходився на Афганській землі, і тих, хто чекав вдома повернення своїх рідних живими і неушкодженими.

📖 Вшанування ветеранів війни в Афганістані стало продовженням ідеологічної лінії з вшанування ветеранів Другої Світової війни з відповідною героїзацією «воїнів-інтернаціоналістів». До цієї дати приурочувалися урочисті зустрічі, мітинги, відкриті уроки в школах, тематичні програми, де місія Радянського Союзу представлялася миротворчою та гуманітарною. За інерцією, таке ставлення до війни в Афганістані зберігалося в сучасній Україні.

📖 Факт, що нинішня Україна стала жертвою російської агресії, спонукає до переосмислення подій тридцятилітньої давності. Війна в Афганістані 1979-1989 років - жертвою якої стали щонайменше півмільйона мирних жителів Радянського Союзу. Також, це злочин СРСР проти військовослужбовців Радянської Армії (часто 18-20-річних), яких без згоди та відповідної військової підготовки відправляли на війну. Як результат тисячі загибель, поранень, хвороб та зламані долі цих людей.

📖 Тому цей день має стати днем пам’яті і визнання історичних помилок, щоб убезпечитися від їх повторення. Пам’ятаємо, але не пишаємося. Це був один із злочинів комуністичного режиму, який забрав життя тисяч українців на чужій землі, за чужі ідеї та інтереси. Кожен, хто достойно пройшов через пекло Афганістану, заслуговує на шану. Але згадування про радянську агресію проти іншої країни, особливо, в час коли жертвою агресії стала Україна — не привід для гучних святкувань.

📖 Згадуючи ті події, варто пам'ятати ветеранів війни в Афганістані, які маючи бойовий досвід, були серед тих, хто дали відсіч російській агресії у 2014 році, стали учасниками волонтерського руху й досі воюють на передовій.

https://www.facebook.com/groups/203513443390593/permalink/1215659422175985/

📢📢📢 Рубрика #Цей день в історії

 11лютого 2022року минає 78 років з дня визволення міста Шепетівки від нацистських загарбників. Світла пам'ять  загиблим у боротьбі за рідне місто в роки Другої світової війни, любов та пошана до воїнів – переможців, партизанів, підпільників, усіх, хто не щадив свого життя в ім’я перемоги над фашизмом. В міській бібліотеці №1 оформлено книжкову виставку-пам'ять «Шляхами подвигу  і слави». Тут представлені книги, які розповідають про героїзм і подвиг  українського народу за свою країну, свою землю,за свій рідний край. Бережімо історичну пам'ять про тих, хто завоював нам  мир .

   Були герої молодими, 

           Кохали , мріяли, жили.

           Навік лишилися такими, 

           В безсмертя ради нас пішли.



понеділок, 7 лютого 2022 р.

📣📣📣 Рубрика #Ювіляри #До_210_річчя_від_дня_народження_Чарльза_Діккенса

 📣📣📣 Рубрика #Ювіляри

#До_210_річчя_від_дня_народження_Чарльза_Діккенса

#Шепетівська_міська_бібліотека_1

#відео_ролик

Сьогодні світ відзначає 210-річчя від дня народження Чарльза Діккенса – відомого англійського письменника, автора «Різдвяної історії», «Пригод Олівера Твіста», «Девіда Коперфільда», «Великих сподівань» та багатьох інших книг, без яких ми сьогодні не уявляємо скарбниці літературної класики. 


Чарльз Діккенс  - письменник вікторіанської епохи, який не тільки відобразив її у своїх творах проблеми англійського суспільства, а й намагався їх розв'язувати.

Його активна літературна й громадська діяльність сприяла ліквідації боргових тюрем, реформ у галузі освіти і судочинства, збільшенню кількості доброчинних організацій. 

Його любов до бідних і скривджених була справжньою, а не фальшивою, для нього вони були такими ж повноправними членами суспільства, як і заможні, їм він дарував усю силу свого таланту, усю свою любов, відкривши їм поезію їхнього буденного життя.

https://www.facebook.com/groups/203513443390593/permalink/1213228979085696/

четвер, 3 лютого 2022 р.

📣📣📣 Рубрика #Релігія_в_моїй_душі #Шепетівська_міська_бібліотека_1 📣 Громадська організація "Всеукраїнське молодіжне спілкування" 📣 Показ фільму "Заради нас" до Різдвяних свят

 📣📣📣 Рубрика #Релігія_в_моїй_душі

#Шепетівська_міська_бібліотека_1


📣 Громадська організація "Всеукраїнське молодіжне спілкування"

📣 Показ фільму "Заради нас" до Різдвяних свят 


🙏 Кожен з нас, напевне, прагнув заглибитися у справжню суть  свята " Різдво Христове" відкидаючи усе зовнішнє?

Сьогодні, завдяки, Епелбаум Денису Семеновичу працівники бібліотеки поринули в історію цього свята за допомогою представленого фільму "Заради нас".

🙏 Головна суть проекту полягає в переоцінці цінностей, у сутності буття, як кожної людини зокрема, так і всього людства в цілому.

🙏 Мета даного фільму нагадати людям, що це не свято танців та алкоголю. 

🙏 Різдво Христове — це не просто народження Ісуса Христа як людини. Це прихід у світ Сина Божого з однією місією виконати план спасіння людства. Він приніс мир, благодать, прощення гріхів, вчення Нового Заповіту, став Єдиним Посередником між Богом і людьми заплативши за це ціну Свого життя. Він прийшов до усіх людей, щоб кожен з нас міг прийти до Бога отримавши спасіння і провести свою вічність з Ним.


https://www.facebook.com/groups/203513443390593/permalink/1211363512605576/

середу, 2 лютого 2022 р.

📣📣📣 РУБРИКА " ЮВІЛЯРИ " Шепетівська міська бібліотека №1 #210_років_від_дня_народження_Євгена_Гребінки

 📣📣📣 РУБРИКА " ЮВІЛЯРИ "

Шепетівська міська бібліотека №1 

#210_років_від_дня_народження_Євгена_Гребінки

✍️Євген Гребінка (1812—1848), відомий український байкар, письменник, перекладач, педагог, громадський діяч.

✍️Байкар прожив дуже коротке життя —  36 років. Та за недовгий вік він встиг зробити собі ім’я в літературі, створивши поетичні та прозаїчні шедеври.

✍️Народився Євген Гребінка на хуторі Убіжище Пирятинського повіту в сім'ї дрібного поміщика.

✍️Був учасником Вітчизняної війни 1812 р., пройшов шлях до Парижа.

 ✍️Після відставки займався господарством, мав 20 кріпаків. Родовий хутір Гребінчин Яр перейменував на хутір Убіжище.

✍️У 1836 р. через І. Сошенка познайомився з Тарасом Шевченком, підтримував його матеріально, взяв безпосередню участь у викупі поета з кріпацтва. 

✍️У 1840-му допомагав Шевченку у першому виданні «Кобзаря».

✍️Гребінка дбав і про піднесення освіти рідного краю.

✍️1847 р. він організував приходське училище для дітей села Рудки (тепер — Гребінківського району), надсилав для нього кошти. Про це й досі пам’ятають мешканці села. У травні 1836 р. виїхав з Петербурга до Убіжища.

✍️За 15 років літературної діяльності Гребінка надрукував понад 50 повістей, байок, романів і оповідань.

✍️В кінці 1844 року повернувся до Петербурга. 

 ✍️Помер там 3 грудня 1848 року від туберкульозу. Прах було перевезено на батьківщину і поховано в Убіжищі (тепер село Мар'янівка Гребінківського району).

✍️Ім'ям поета названо вулиці в багатьох населених пунктах Полтавщини, районний центр області. На могилі та в м. Гребінці йому встановлено пам’ятник.

https://www.facebook.com/groups/203513443390593/permalink/1209999236075337/

вівторок, 1 лютого 2022 р.

📣📣📣 Рубрика #Ювіляри #Євген_Маланюк_цікаві_факти #До_125_річчя_від_дня_народження #український_письменник_культуролог_енциклопедист_публіцист_літературний_критик

 📣📣📣 Рубрика #Ювіляри

#Слайд_презентація

#Євген_Маланюк_цікаві_факти

#До_125_річчя_від_дня_народження

#український_письменник_культуролог_енциклопедист_публіцист_літературний_критик

#Шепетівська_міська_бібліотека_1


📖 Батько Є. Маланюка, Филимон Васильович, працював учителем, а згодом повіреним у містечковому суді, захоплювався просвітницькою діяльністю, був режисером аматорських театральних вистав, співав у церковному хорі, друкувався в часописах, виступав ініціатором відкриття гімназії. Євгенова мати Гликерія Яківна була донькою військовика Стоянова, чорногорця з роду осадчих на землях Нової Сербії, заснованої ще за часів Катерини ІІ.

📖 Навчався Є. Маланюк в Новоархангельській початковій школі. Як і його молодші брати, Онисим та Сергій, він відзначався блискучими знаннями. Лише найстарший із синів — Євген — продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. Навчання в підготовчому класі хлопець завершив із відмінними результатами і згодом був звільнений від оплати, що полегшило долю малозабезпеченої сім'ї. Здібний учень стає стипендіатом Єлисаветградського земства. Восьмирічне перебування у стінах закладу (1906—1914), з яким у різні часи пов'язали свої долі Євген Чикаленко, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Юрій Яновський, Гнат Юра та інші відомі діячі, значно розширило світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчі здібності, любов до літератури, живопису, театру. У 13 років хлопчина починає віршувати.

📖1914 року Перша світова війна стає на перешкоді навчанню. В 1915 році юнак стає курсантом Першого Київського військового училища, яке закінчує в січні 1916 р. Протягом кількох місяців служить у чині прапорщика в 39-му піхотному запасному батальйоні на території Володимирської губернії, а з серпня 1916 р. у званні молодшого офіцера перебуває в 4-й роті 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-західному фронті, потім потрапляє до 2-ї кулеметної роти, був ад'ютантом начальника штабу 1-ї Туркестанської дивізії полковника Є. Мєшковського. Останнє звання у російській армії — поручник.

📖 1917 рік приніс Євгенові Маланюкові чимало гострих вражень, потрясінь і втрат: жорстокі будні на фронтах Першої світової, Лютнева революція і несподівана відпустка додому у зв'язку зі смертю батька (мати померла ще у 1913 році), демобілізація з російської армії й участь у творенні УНР, служба в чині старшини в Генеральному Штабі України. Пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською Армією УНР, який помер від тифу на руках у свого ад'ютанта. Молодий офіцер болісно сприймав поступовий занепад УНР.

📖 З лютого 1918 р. — у розпорядженні уповноваженого Центральної Ради у Луцьку, з квітня 1918 р. — діловод оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, з травня 1918 р. — т. в. о. оберстаршини оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Української Держави, з кінця 1918 р. — старшина для доручень помічника начальника Генерального штабу УНР, з січня 1919 р. — ад'ютант помічника начальника штабу Дієвої армії УНР, з квітня 1919 р. — ад'ютант начальника штабу Дієвої армії УНР, восени 1919 р. — ад'ютант командувача Дієвою армією УНР.

📖 З кінця грудня 1919 р. перебував у польському полоні у м. Рівне та таборі Ланцут.


У червні-липні 1920 р. — приділений до штабу 4-ї запасної бригади Армії УНР, у серпні—вересні 1920 р. знаходився на лікуванні у шпиталі, з жовтня 1920 р. — старшина для доручень організаційного відділу штабу Армії УНР.


Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні 1920 р. поет-патріот разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Щипьорні, а згодом у Каліші (Польща). Тут Є. Маланюк багато пише, зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським, Максимом Гривою (Загривним) видає гектографічним способом журнал «Веселка» (1922—1923), в якому й сам починає друкуватися. Інтерновані вояки заснували аматорський театр, чоловічий хор, навіть балетні курси; влаштовували різні культурно-освітні акції. Але й таке насичене мистецьке й громадське життя не применшувало туги цих людей за Україною. Євген Маланюк прагнув розібратися, що привело до поразки УНР, до цього поневіряння співвітчизників у чужих краях. Ці розмірковування просилися на папір у вигляді щемливих, гірких і часто жорстких поетичних рядків.

📖 Восени 1923 року поет виїхав до Чехословаччини, де вступив на гідротехнічне відділення інженерного факультету Української господарської академії в Подєбрадах, працював інженером-гідротехніком.


Деякий час письменник входив до складу Ліги українських націоналістів (ЛУН), співпрацював у журналі цієї організації «Державна нація». Є. Маланюкові пощастило навчатися у відомих професорів-співвітчизників Івана Шовгенева, Євгена Чикаленка, Сергія Шелухіна. Він брав участь у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що влаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з Леонідом Мосендзом, Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Олексою Стефановичем, Оксаною Лятуринською, Михайлом Мухіним. Знайомство з поетесою Наталею Лівицькою-Холодною переросло в кохання, яке дуже змучило Євгена, ледь не довівши до самогубства.

📖 1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос», яка стала неабиякою подією і в житті автора, і в тогочасному літературно-мистецькому процесі, викликавши неоднозначну реакцію: від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення. Цією книгою, як і наступною — «Гербарій» (Гамбург, 1926), Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця, яким він не зрадить до самої смерті. Саме це: войовничий дух; звернення до державницької і визвольної атрибутики у вигляді «заліза наших когорт» «свяченого ножа»; розміркування над долею сучасного мистецтва, покликаного слугувати високим ідеалам, — приваблювали молодше покоління представників діаспори. Натомість старша генерація, схильна до поміркованості та нескінченних оплакувань недолі України, була просто шокована різким тоном письменника, його зневажливими оцінками і звинуваченнями на адресу земляків-малоросів, що ніяк не доростуть до рівня нації.


У тому ж 1925 році в Подєбрадах Є. Маланюк познайомився зі студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини і невдовзі одружився з нею (заручини відбулися 5 липня, а вінчання 12 серпня в церкві святого Миколая у Празі). Проте 1929 року подружжя взяло розлучення. Євген, завершивши академію, подався на заробітки до Варшави. А Зоя залишилася навчатись у Празі.

📖 З 1929 р. — у Польщі.


У 1930-х роках письменник плідно співпрацював із львівським журналом «Літературно-науковий вісник» (із 1932 — «Вісник»), редактором якого був відомий політик, критик, літературознавець Дмитро Донцов. Зв'язки з зазначеним виданням не припинялися упродовж усього періоду перебування Є. Маланюка у Варшаві. У польській столиці організовується літературний гурт «Танк», до якого входять Ю. Липа, О. Теліга, П. Зайцев, Н. Лівицька-Холодна, А, Коломиєць, Ю. Косач та ін. Безперечним лідером групи був Є. Маланюк. Але коли гурт трансформувався в інше утворення — «Ми» — і став видавати однойменний журнал, що породило гостру полеміку з Д. Донцовим, склалася вкрай напружена ситуація. Є. Маланюк розірвав зв'язки з групою «Ми» і поновив співпрацю з «Вісником».

📖 На варшавський період припадає вихід у світ наступних книг поета: «Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939), «Вибрані поезії» (Львів; Краків, 1943). Значно пожвавлюється публіцистична і наукова діяльність Є. Маланюка, з'являються десятки статей, нарисів, есе, в яких він осмислює набутки вітчизняної і світової культури (Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, Я. Щоголев, Г. Чупринка, І. Бунін, М. Бажан, С. Гординський, В. Ґренджа-Донський, Зореслав та ін.). Публікуються переклади з інших літератур (Шарль Бодлер, Йозеф Сватоплук Махар, Микола Гумільов).

📖 У Варшаві поет познайомився з польськими митцями, такими як Ю. Тувім, Я. Івашкевич, Я. Лехонь — представниками відомої групи Скамандритів, а також з Л. Подгорським-Околувом, С. Стемповським та Ю. Лободовським. Є. Маланюк намагався побудувати діалог між польськими та українськими митцями, незважаючи на несприятливі політичні умови. Польські поети високо цінували творчість Є. Маланюка, перекладали його твори.


У Варшаві доля звела Євгена Маланюка зі співробітницею чеського посольства Богумілою Савицькою, що з часом стала його другою дружиною. У 1933 році в подружжя народився син Богдан. Друга світова війна порушила сімейну ідилію. Богуміла все частіше виїздить із сином до рідних у Прагу, а Євген підзаробляє, де може: вчителем у Варшавській православній семінарії, перекладачем текстів до кінохронік, часто живе надголодь

📖 Маланюк брав участь в обороні столиці Польщі від німецьких військ у 1939 році.


З 1944 р. — у Німеччині. Після вступу на територію Польщі радянських військ письменник був змушений податися вже на другу еміграцію, рятуючись від пильного ока енкаведистів, які на той час уже замордували його найкращого друга Юрія Липу. Отже, знову табори для переміщених осіб, бараки, випадкові заробітки. Така перспектива не влаштовувала Богумілу, тож подружжя оформило розлучення, Євген сам подався назустріч новим випробуванням. Хоча версію про розлучення підтверджують не всі біографи. Євгену довелося працювати ліфтером, викладачем математики в німецькому місті Регенсбурзі, у таборі для біженців, що перебував в американській зоні окупації.


📖 У цей період Євген Маланюк усамітнюється, відсторонюється від активної літературної діяльності. Належачи до МУРу (Мистецького українського руху), нечасто бере участь у його зібраннях, культурних акціях. Упродовж 1946—1947 рр. Є. Маланюк то відходить, то знову долучається до організації й урешті в одному з листів 1947 року до голови МУРу У. Самчука повідомляє про свій вихід.


5 березня 1947 року студія драми Йосипа Гірняка провела в Регенсбурзі свято на честь 50-річчя Євгена Маланюка. Ювіляра вітали У. Самчук, І. Костецький, Ю. Лавріненко, Г. Костюк, члени драматичної студії Й. Гірняка.

📖 У червні 1949 року поет переїжджає до США, поселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім — в проєктному бюро, де й трудився до виходу на пенсію в 1962 р. У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово». За океаном з'являються друком його збірки «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень»; окремим виданням виходить поема «П'ята симфонія» (1954), що уславлює діяльність борців за українську державність — Василя Тютюнника, Марка Безручка та інших. Євген Маланюк продовжує працювати і в галузі публіцистики, літературознавства. Публікуються його монографії, статті, нариси. Це, зокрема, видання, що з часом отримали широкий резонанс: «Нариси з історії нашої культури» (1954), «Малоросійство» (1959), «Ілюстрісімус Домінус Мазепа — тло і постать» (1960), «Книга спостережень» у двох томах (1962; 1966).

📖 У 1962 році письменник ризикнув відвідати соціалістичну Польщу. Це було його останнє побачення з Варшавою, з багатьма спогадами про минуле. Зустрівся Є. Маланюк і з колишньою дружиною Богумілою, яка була щаслива його бачити. Ці дні, проведені недалеко від України, близької і водночас недоступної, не були «отруєні» навіть діями таємної поліції. Однак, це лише одна з версій. За іншою версією, поет не мав можливості побачитися з дружиною, через небезпеку бути схопленим радянською розвідкою. Невідомі йому люди з польської таємної поліції допомогли Євгенові врятуватися.

📖 Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Сауф-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Вже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з'явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.

                      📖Творча спадщина:

Творча спадщина поета, визнаного за українського класика, ідейно та тематично досить розмаїта. Збірки поезій та есе були видані у багатьох містах Європи й Америки:

«Стилет чи стилос» (Подєбради, Чехословаччина, 1925)

«Гербарій» (Гамбург, 1926)

«Земля й залізо» (Париж, 1930)

«Земна мадонна» (Львів, 1934)

«Перстень Полікрата» (Львів, 1939)

«Вибрані поезії» (Львів, Краків, 1943)

«Влада» (Філадельфія, 1951)

«П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953)

«Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954)

«Остання весна» (Нью-Йорк, 1959)

«Серпень» (Нью-Йорк, 1964)

«Перстень і посох» (Мюнхен, 1972)

«Поезії з нотатників» (Кіровоград, 2003)

                               📖Твори

Ісход

Біографія

Батьківщині

Безкровна Муза

Варязька балада

Воякам

Високий ранок

Куліш

Лист

Ода до прийдешнього

Одна пісня

Під чужим небом

Пам'яті Т. Осьмачки

Поле бою

Сучасники

Уривок з поеми Шевченка

     📖Літературна премія ім. Євгена Маланюка

Премія є творчою відзнакою, якою нагороджуються літератори Кіровоградської області за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премія встановлюється у трьох номінаціях:

художня література (поезія, проза, драматургія);

літературознавство та публіцистика;

переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову).

Вручення відбувається щорічно до 2 лютого — дня народження Євгена Маланюка.

https://www.facebook.com/groups/203513443390593/permalink/1209806912761236/

📣📣📣 КНИЖКОВА РАПТІВКА!!!

 📣📣📣  КЗ "Публічна бібліотека Шепетівської міської територіальної громади" отримала нові книги подаровані читачами!!! Дарування...